| Жива історія |
[грудень. 9-е, 2009|03:17 pm] |
За останні два дні прочитала одразу кілька сімейних історій. І це - найясравіші враження.
Унікальність кожної в характері, обставинаях і виборі.
Здалося, що ще не пізно зібрати живу правдиву сімейну історію. Поки не померли ті, хто можуть щось згадати про абсолютно пусті та табуйовані роки - часто від 1917 і до 1977. Може і пізніше.
Ось ці історії:
Ярослав Грицак "Моя курортна Україна", журнал Країна, №0, 13 листопада 2009 року
Дві сести, мої сусідки в їдальні за столом - прості селянки: як дітям війни їм раз на два роки належить безплатна путівка. Зрештою в Україні ніщо не буває простим. Навіть селяни. Мої сусідки народилися не тут, а у словацькій Пряшівщині. Їхню родину звабили 1947 року на Волинь обіцянками про землю. Переселенці зрозуміли, куди попали, як тільки переїхали через радянський кордон: вони були свідками того, як у вагоні з'їли мертвонароджену дитину. Із переселенців мало хто лишився на Волині. Хто зміг, повернувся назад. Сестри х переїхали на Закарпаття, ближче до рідного дому. ТАм народили дітей, пережили чоловіків, а зараз доживають віку великою українсько-русинсько-словацько-мадярською родиною. У мого сусіда по номеру подібна історія. Його родину з Лемківщини по війні переселили аж під Одесу. Він був одним із двох братів-близнюків, які народилися в поїзді під час переселення. Його брат помер зразу після пологів. Уява порівнює цю історію з розповіддю двох сестер. Насправді ж ідеться про два поїзди, що їхали з різницею у три роки. Родину переселили у бідне болгарське село, де люди жили в землянках. Переселенці ж вибудували добротні хати і господарки, при яких працювали, співали, одружувалися і помирали. Так само як там, на Лемківщині.
Навпроти мене за столом сидить шкільна вчителька з Донбасу. Її дід, "куркуль" з Полтавщини, у 1930-ті втік туди, щоб врятуватись від Сибіру. Сама ж вона думає після пенсії перебратися на Західну Україну - бо тут тихо, спокійно і близько до Європи. За її словами, донбасівці - як ті летючі миші, яких "звери отвергли, а птицы не приняли".
Усы ці малі сімейні історії як фрагменти мозаїки вкладаються в одну велику: в Україні важко, майже неможливо знайти родину, яка б у ХХ столітті не постраждала від насильства, змогла втриматися на одному місці чи втримати свою власність.
Анатолій Воробйов, Український тиждень № 49 (110) від 04.12.2009, с. 8
Зовсім недавно від батька дізнався, що моя бабуся Софія була у шлюбі двічі. Вона жила біля Бердянська. Мала чоловіка і двох діточок. Її забрали на вантажні роботи. Але які?!!! З Бердянська у відкрите море вивозили баржу, завантажену відібраним в селян збіжжям. Баржа охоронялася конвоїрами. А молоді хлопці і дівчата були зобов'язані те збіжжя викидати у море!!! Баржа не поверталась у порт доти, доки її не "розвантажували" у море. На березі всіх "вантажників" ретельно оглядали, щоб не дай Боже щось собі не взяли. А коли через півтора місяці мою бабусю відпустили додому, то в живих не залишилось нікого - ні чоловіка, ні діточок!!!!
Олена Чекан "Голод", Український тиждень № 49 (110) від 04.12.2009, с. 66
Батьки пережили обидва Голодомори. Від першого мою трирічну маму врятував чоловік старшої сестри "красный командир". ВІн вивіз її з бабунею з Переяслава. Бабуся була "лішенка", себто через дворянство не мала громадянських прав, зокрема й права на роботу, а отже, і на їжу. Тата прихистила донецька шахта: десятирічним пішов у коногони. Після війни батьки разом голодували в Києві. З простріленою легенею і ледь полікованим туберкульозом тато рушив на Волинь. На обмін віз оцинковані відра. Їхав на дахах поїздів, прив'язувався: бани полювали на мішечникв, стягували гаками з вагонів. Слава Богу, вцілів і загони НКВС обминув. Привіз 10 кіло манки. НЕю вигодували мого старшого брата. У мами молока не було. Від голоду. |
|
|
| Епос хижака |
[листопад. 21-е, 2009|01:22 am] |
Уже два тижны думаю тільки над цим. Працюю, будую вдячныть за кожний урок і думаю.
Таки справжня суперова література - Леонід КАганов Епос Хижака
http://lleo.aha.ru/arhive/no_humor/epos.shtml
Надзвичайно вдячна Нюшці і випадкові, який привів нас на виставу за цим оповіданням 7 листопада на Республіканському - на фестиваль фантастики Портал. Супер переклад оповідання на українську, прекрасний саундтрек, класна постановка Луганського театру «DEEP», невимовна ігра, пластика і танець акторок, хореографія - невимовна. А ще те, що головними стали дві героїні. І від цього оповідання стало глибшим і ще більш щимливим.
Плакала на спектаклі, рухалась так, як Аглаайа, вийшовши із залу, не могла заспокоїтись до глибокої ночі. ДОсі мурашки тілом.
І думаю над нехижацькою силою. Важко. Майже неможливо. |
|
|
| не хочу на роботу |
[березень. 2-е, 2009|09:50 pm] |
Одна дєвочка, яка працювала разом зі мною, і вже більше двох років працює в Брайтоні, розказала казочку про їхні трейд юніони. Виявляється тих двох співробітників, які представляють профспілки у них в офісі всі страшенно поважають, а начальники будь-якого рівня просто бояться. Виявляється, що як тільки співробітник почувається роздратованим, починає кричати на роботі, то одразу іх офіс з персоналу (HR) просить взяти відпустку (не чергову, але оплачувану, десь на місяць) - для відновлення душевних сил. В будь-яких конфліктах чи непорозуміннях між начальник та підлеглим управління персоналом буде захищати підлеглого. А от якщо раптом конфлікт не вдалося владнати мирно, і хтось пожалівся пу профспілки, то... ніколи не здогадаєтесь... першим буде звільнено начальника відділу з персоналу, а начальникові, який виявився поганим керівником, не достатньо приділяв часу розвиткві співробітника може бути зменшено зарплатню.
Такі от бувають казкові умови роботи у страшенно структурованому і соціально несправедливому Британському суспільстві.
А тут - ціни вгору, плантя вниз. І кожен менеджер щодня нагадує про те, що іншої роботи зараз не знайдеш, тож і маєш працювати позаурочно. У нас поки ще по-божому. Навіть індексацію до Нацбанку провели.
В срашній запарці дуже важкознайти втіху в тому, що краще із роботою, ніж без... |
|
|
| Осінь - поїздки |
[листопад. 14-е, 2008|02:55 pm] |
Мене як пале листя носить по світу. В Узбекистані запізнився багаж, тож зрозуміла, що для проведення зустрічей і роботи потрібно зубна щітка та паста, мило в готелі та 3 кофточки і одні джинси на тиждень.
Там було дивне відчуття - я і своя і закордонна. Все ніяк не могла налагодити дистанцію з людьми.
Тепер в Женеву. І знову страх, що там на заході мене попатрають акули капіталізму.
Дуже сохну від таких переміщень і втрачаю орієнтири, не бачу гори і низу.
Полетіла далі. |
|
|
| Київ та осінь |
[жовтень. 10-е, 2008|04:57 pm] |
Вже кілька місяців по-новому люблю Київ.
Знову. Було непросто.
Плакати хотілося за тими знайомими з дитинства краєвидами, за парками і скверами, за старими затишними будиночками.
Мама назвала цей новий центр "парадантозним ротом", коли якісь страшні ікла стирчать в різні боки.
Потім мені схотілось розятрити свій біль книжками. І знайшлась цікавенька книга по Музею одної вулиці, потім дуже сумна і наївна "Скорбное бесчуствие" одного журналіста, видана на початку дев'яностих.
А потім я побачила це чудо - "Особняки Київа" (автори Друк і ще хтось) - 800 сторінок про всі сособняки міста, про їх забудову, пребудову, жителів і трагедії. Здебільшого описані ті, які ще можна побачити в реалі. Детально з планами поверхів, фото жителів.
Звідти я дізналась, що Липки та і більшість інших "стареньких" районів - результат массової забудови під час цукрового економічного підйому у кінці позаминулого століття. ТОді кілька архитекторів для багатіїв придумували житло та доходні будинки з поїднання всіх можливих стилів.
А те місто, яке бачило Мазепу чи Контрактові ярмарки, містилося на Подолі (Ось чому тільки там у мене є відчуття справжнього і живого у віках МІСТА!!!)і згоріло майже вщент в XIX столітті. ДО пожежі там були закручені вулички і малесенькі затинки, великі садиби з льохом, корівником, стайнею.
І раптом я побачила ті ж Липки очима людини десь в 1903 році. Коли замість садів і розлогих одноповерхових затишних особняків починають зводити цілі вулиці величезних (до 3-5 поверхів) доходних будинків. Там будуть жити не просто самі нуворіши (які розбагатіли на експлуатації селян на цукрових заводах), а і якісь мало освічені службовці. Просто жах.
Мені стало значно легше полюбити цей новий мегаполіс. Він тепер саме такий.
Інша справа, чи я хочу тут жити... |
|
|
| Загрузилась по полной |
[березень. 20-е, 2008|01:05 pm] |
На работе - полный капец. За две недели обвалилось все. И именно там, где казалось железобетонным. Нас хотят выселить из офиса, закрыть счета на администрирование. Командировки не получаются из-за виз. Сотрудники увольняются пачками
В Киеве - не лучше
Нацисты наступают на иностранных студентов в КПИ
http://livasprava.in.ua/index.php?option=com_content&task=blogcategory&id=20&Itemid=75
Парадонтозными зубами застроили весь центр города, пробки и вонь везде.
Про мир и африканских детей уже умолчу.
А на улице - идет снег. И хочется сохранить возможность улыбаться и видеть людей. мне становится легко и светло от снега и хороших лиц.
Старая шутка: даже если тебя съели, у тебя есть два выхода.
Значит, все разрулится и получится даже лучше чем было. Рано или поздно. Но именно так, как хотелось. |
|
|
| Вышел отчет по контролю над табаком |
[лютий. 11-е, 2008|11:18 am] |
New report on global tobacco control efforts
7 FEBRUARY 2008 | NEW YORK -- WHO today released new data showing that while progress has been made, not a single country fully implements all key tobacco control measures, and outlined an approach that governments can adopt to prevent tens of millions of premature deaths by the middle of this century.
Text of report is here
http://www.who.int/tobacco/en/
In a new report which presents the first comprehensive analysis of global tobacco use and control efforts, WHO finds that only 5% of the world’s population live in countries that fully protect their population with any one of the key measures that reduce smoking rates. The report also reveals that governments around the world collect 500 times more money in tobacco taxes each year than they spend on anti-tobacco efforts. It finds that tobacco taxes, the single most effective strategy, could be significantly increased in nearly all countries, providing a source of sustainable funding to implement and enforce the recommended approach, a package of six policies called MPOWER (see below).
“While efforts to combat tobacco are gaining momentum, virtually every country needs to do more. These six strategies are within the reach of every country, rich or poor and, when combined as a package, they offer us the best chance of reversing this growing epidemic,” said Dr Margaret Chan, Director-General of WHO. Dr Chan launched the WHO Report of the Global Tobacco Epidemic at a news conference with New York Mayor Michael Bloomberg. Bloomberg Philanthropies helped fund the report.
“The report released today is revolutionary,” Mayor Bloomberg said. “For the first time, we have both a rigorous approach to stop the tobacco epidemic and solid data to hold us all accountable. No country fully implements all of the MPOWER policies and 80% of countries don’t fully implement even one policy. While tobacco control measures are sometimes controversial, they save lives and governments need to step up and do the right thing.”
The six MPOWER strategies are:
Monitor tobacco use and prevention policies
Protect people from tobacco smoke
Offer help to quit tobacco use
Warn about the dangers of tobacco
Enforce bans on tobacco advertising, promotion and sponsorship
Raise taxes on tobacco
The report also documents the epidemic's shift to the developing world, where 80% of the more than eight million annual tobacco-related deaths projected by 2030 are expected to occur.
This shift, the report says, results from a global tobacco industry strategy to target young people and adults in the developing world, ensuring that millions of people become fatally addicted every year. The targeting of young women in particular is highlighted as one of the “most ominous potential developments of the epidemic’s growth".
The global analysis, compiled by WHO with information provided by 179 Member States, gives governments and other groups a baseline from which to monitor efforts to stop the epidemic in the years ahead. The MPOWER package provides countries with a roadmap to help them meet their commitments to the widely embraced global tobacco treaty known as the WHO Framework Convention on Tobacco Control, which came into force in 2005.
WHO is also working with global partners to scale up the help that can be offered to countries to implement the strategies.
Dr Douglas Bettcher, Director of WHO’s Tobacco Free Initiative, said the six MPOWER strategies would create a powerful response to the tobacco epidemic. “This package will create an enabling environment to help current tobacco users quit, protect people from second-hand smoke and prevent young people from taking up the habit,” he said.
Other key findings in the report include:
Only 5% of the global population is protected by comprehensive national smoke-free legislation and 40% of countries still allow smoking in hospitals and schools;
Only 5% of the world’s population lives in countries with comprehensive national bans on tobacco advertising and promotion;
Just 15 countries, representing 6% of the global population, mandate pictorial warnings on tobacco packaging;
Services to treat tobacco dependence are fully available in only nine countries, covering 5% of the world’s people;
Tobacco tax revenues are more than 4000 times greater than spending on tobacco control in middle-income countries and more than 9000 times greater in lower-income countries. High- income countries collect about 340 times more money in tobacco taxes than they spend on tobacco control.
П.С. По распространенности курения Россия на втором месте в мире, а Украина не седьмом. |
|
|
| Персональное в опасности |
[лютий. 11-е, 2008|10:43 am] |
| [ | Настрій |
| |  frustrated | ] |
На выходных меня напугали - нашли телефонную книгу мобильного в нете.
http://www.scribd.com/doc/38895/nokia6170-numb?ga_related_doc=1
При детальном рассмотрении оказалось, что книжка не совсем моя, хотя с десяток номеров в ней совпадает с моими - родственники.
Но ужас неподдельный от таких открытий.
Да, мы закодированы и отклассифицированы в нескольких реестрах (налоговом, пенсионном, паспортном, визовом) - привыкли... К видеонаблюдению в общественных местах - тоже.
Но мобилка, спутник всех поездок, средство большинства разговоров, записная книжка и предмет, без еоторого уже немыслимо выйти из дому - это самое личное, самое неприкасаемое, что может быть.
Берегите себя и родных. Скрывайте максимум информации от всевидящего и недремлющего Нета. |
|
|
| О встречах |
[лютий. 8-е, 2008|05:36 pm] |
Друзей встречать на улице приятно. Но это случайно. И не требует специальных усилий. Просто получилось - и радость.
Договариваться про встречу с теми-же друзьями на квартире или в кафе - приятно, но требует усилий. Чем старше мф, тем больше уислий нужно чтобы собраться.
Когда-то я смеялась над девушкой-науковицей из Англии, у которой все пятницы и субботы расписаны на пол-года вперед. 5-7 лет назад мне казалось, что это невозможно распланировать свое свободное время. Оно течет так, как само хочет.
Теперь все выходные расписаны на месяц вперед. Когда планов нет - тогда большое счасть, можно спать дома в норке.
А рабочие встречи - это потеря времени. Иногда развлечение, а чаще всего - дополнительные задачи после встречи. Так что на работе лучше ни с кем не встречаться.
П.С, Вот мине счасть от того, что нас на работе пустили в ЖЖ!! И даже встречи не раздражают так, как бывает после целого дня болтологии. |
|
|
| Коли все правильно |
[березень. 29-е, 2007|03:47 pm] |
| [ | Настрій |
| |  amused | ] |
Моїм улюбленим виразом вже давно була фраза із Узника замка Иф: "Все будет так, как должно было бы быть.Даже если будет наоборот". Я до цього кредо звикла. Вже ж 15 років з ним живу. Спитайте про мій підхід до життя - я вам його одразу видам, без роздумів.
Не так давно, точніше в кінці лютого, Моє Друге Я розкричалась на мене за цей вираз, бо в ньому - підкореність долі, безсилля, покора. А я доводила, що в цьому виразі вся мудрість світу, адже навіть найгірші і болючі речі потім виявляються шляхом до чогось абсолютно сродного і правильного, до того, що потрібно було насправді.
За місяць в її і моєму житті змінилося кардинально все. Вчора і сьогодні я плачу від остаточності, неминучості і карколомності цих змін.
Я втратила кохання і щастя, яке не цінувала. Я отримала всі Піарні задачі, від яких тікала. Я зрозуміла багато правди про себе. Я отримала емоційний накал, і пристрасть і жалобу. Тепер я живу не через подушку, тепер нерви оголені. І сьогодні, коли іде з моєї організації та, яка символізувала для мене мою організацію, мені спочатку боляче. Хочеться іти з нею. Там, де буде цікавіше, спокійніше, творчо і без цього грьобаного управління персоналом, без таких звичних директорів, придуркуватих задач, вічного авралу.
Моє Друге Я за місяць після нашої розмови знайшла свою долю і шалене щастя. Вона ожила і простила всі рани від близьких. Тільки любов і сонце навколо неї. Вона за один день позбавилась страху втратити роботу, бо її втратила і одразу знайшла нову.
І ось сидимо ми в тому самому кафе. Тепер я нещасна, а вона щаслива. Ми поплакали. І раптом вона мені каже: "Це все на добре. Це правильно". Я знаю, що вона права. Так мало бути. І більш правильних речей в моєму житті не могло бути. Вона хотіла змін, сім'ї і кохання. Вона їх має. Я хотіла справжності і повноти
почуттів, я це отримала.
І добре, що все сталося зовсім не так, як ми пробували і планували з самого початку. Доля бо мудріша за нас. |
|
|
| стихи не читать. Просто бред |
[березень. 7-е, 2007|11:53 am] |
Не писал в ЖЖ, и не пиши,
Лучше погуляй и подыши...
***
І не набридло бути чорною вдовою
Чи не єдиний кайф від туги світової
Чи не єдине сподівання - на кохання
Але не це, а інше - що було.
***
Я и в этом кругу - на дистанции
Вдалеке от других - на соседней станции
Типа самодостаточная, а скорее -влюленная
Показушно спокойная и отдаленная.
Этот Клим Самгина придуманный мир и "высокие отношения" -
бетонные стены защищают мое живое от боли лишения.
***
("кровь-любовь" и "да-навсегда" - это же вечная поэзия.)
СЕйчас пальцы навыворот
Бронхи сквозят
И как в песне бумажку
В стекло превратят
И мозоли на косточках
стены в крови
На зубах скрежетание -
запах любви
Докажите, что важно
Подтвердите - что ДА
Вот когда вы уйдете,
лишь тогда. НАВСЕГДА
***
є така технологія протидії страху -
уявно зменшити
Ну а я перетворюю на блоху -
довершеність
Я закохана, захоплена і герой мій -
то вершник
Та лиш зв'язаний і в кухні -
не потрібен мені
*** |
|
|
| еще одна мудрость |
[березень. 7-е, 2007|11:41 am] |
3 роки тому на якесь свято давали папірці із побажаннями. Знайшла, і все ще підходить. Не викидайте тексти, вони вічні:
"Не слушайте никого, кто пытается влезть в Ваши дела, а продолжайте идти в выбранном направлении, ведь это Ваш путь и он только Ваш! Удача будет Вам сопутствовать во всем, главное не пытайтесь ее обмануть! Будьте честными с собой и с окружающими, а обо всем остальном позаботится сама жизнь!" |
|
|
| Куча мудрости |
[лютий. 23-є, 2007|07:47 pm] |
У мудрости есть два применения:
- успокоить в минуты эмоционального стресса
- убедить в правильности принятого решения
В первом случае идеально соломоновское "И это пройдет", во втором подходит все от случайно услышанного, давно прочитанного вплодь до надписей на заборе.
Особенно много подходящих мудростей у древних. Тогда текстов было мало, способы тиражирования - дорогие, и книги были самой мудростью, т.е. выполняли одну из двух или обе функции.
Вот парочка подходящих цитат:
"Тот, кто пытается начать, никогда не начнет. Тот, кто слишьком торопится, ничего не достигнет. Тот, кто виден всем, не может быть ясным. Тот, кто считает себя правым, не может стать лучше. Тот, кто заставляет себя, не достигнет успеха. Тот, кто жалеет себя, не может совершенствоваться" Лао-Цзы
А вот второй тект тоже полон мудрости, но написан недавно, поэтому не достаточно лаконичен.
"Выбор прост. Либо действовать самостоятельно, принимая на себя ответственность за свои поступки. Либо вручить свою судьбу кому-то. Некоему хозяину, который будет определять как тебе жить дальше, но зато и примет на себя заботу о твоем завтрашнем дне, покое и безопасности. невозможно только одно. Идти по этим двум путям одновременно" Д Степанов |
|
|
| Я - Ахилес |
[січень. 25-е, 2007|10:20 am] |
Я сильна і весела, коли мої ноги на моїй землі
Інколи, коли я їду на термін більше тижня, я навіть відчуваю, що мої п'яти трохи вище рівня землі. І мене так сильно хитає, що аж трохи нудить. І тоді світ такий ненадійний, такий небезпечний і такий непевний, моторошно. В цих важких випадках мені треба півдня прибирання і півдня клумби, щоб прив'язатись до землі і відчути її твердь.
Коли їду по Україні і на 2-3 дні, то для життя потрібно принаймні поливання квітів і миття підлоги в своїй кімнаті.
Не знаю, як той мій грецький попередник, але інколи я не чую землі під ногами (в моєму випадку це не дуже приємно)навіть коли в моєму домі було багато гостей, які залишались ночувати.
Здається, моя земля обмежена моїм ліжком і клумбою.
Доходило до істерик, коли хтось інший, навіть дуже рідний, намагався щось посадити, скопати на клумбі. |
|
|
| Тесты |
[січень. 22-е, 2007|08:52 pm] |
Вы пахнете цитрусовым запахом апельсинки
Горькота и сладость — Главные черты твоего вкуса в жизни. На вид — сладость, а внутри не всегда такой характер, как хочеться другим.
http://aeterna.ru/test.php?link=tests:2763
Так приятно услышать о себе что-то совсем отвлеченное
:)) |
|
|
| Виставка народної ляльки та іграшки |
[січень. 22-е, 2007|08:39 pm] |
На вихіних була в музеї Шевченка (той, що на Бульварі).
Там суперова виставка традиційної української ляльки та іграшки.
І таке враження, що межа між міфом та ігрою ніколи не існувала.
Ляльки в костюмі нареченої з хрестом замість обличчя - це дитяча забавка чи магічний оберіг? |
|
|
| Про наснаження |
[грудень. 19-е, 2006|11:47 am] |
ДОзволю собі зкопіювати пост із дискусії у Віо....
ЩОб на 98 відсотків, то це потрібен особливий процес, а ще характер енергії може бути різний:
1 -ІТИ - Спочатку багато простору і повітря. Так я відкриваюсь світові. Так я наповнююсь світом. І перестаю метушитися. Але цього не досить. Треба іти. Не їхати, не бігти, а саме топати ногами. Можна з ношею, але не обов'язково. Можна, правда, ще плисти, безкінечний заплив у море до глибини мені уві сні завжди дає найбільше задоволення. Рух дає більше 100 відсотків сили. Тоді цією силою можна ділитися.
2 - ЧУТИ ЛЮДЕЙ - Людей треба небагато і дуже особливих. Наснажують мене люди, коли розказують історії, коли сміються і дуріють, коли сумують і теж розказують історії, коли тримаються за руки. ГОловне, щоби люди ці не грали в цей момент, не понтовалися, почувалися комфортно. ЩОб наснажитись від людей мені треба їх любити і цінувати. А ще для цього треба денне або інше живе світло, і щоб я не засинала. Люблю чути людей в книжках із історіями. Не в усіх, а там, де не грають... і далі по тексту.
3 - ТУЛИТИСЯ - відчувати і віддавати душевне тепло тілесним способом. Так я люблю тулитися із своєю собакою, коил засинаю. Притулитися - це і є повнота любові. І дитя до себе тулю повсякчас. А ще буває, що я відчуваю повноту енергії і щасті, коли сама у себе в ліжку, і там багато місця і надзвичайно затишно. А ще тулитися можна посмішкою, навідь згадуючи посмішку можна тулитися.
4 - МИСЛИТИ - це інший вид енергії, і він мені дуже потрібний. Заряджаюся на роботі, з друзями, дома з книжками. Можна заряджатися лише коли не зовсім виснажена фізично. Але такої наснаги вистачає на всі решта дій. Найчастіше процес такий: читаю класну книжку про устрій якогось світу (наприклад, про міфи народів, про соціологію кримінальності, про звернення до знахарів... не має принципового значення), розумію системний устрій світу, починаю його для себе проясняти, малювати схему, додавати рівні, вибудовувати схожі моделі в інших світах. Оце дійсно переповнює і рухає десь (ну не вперед, але і не манівцями). |
|
|
| Таке враження, наче закохалась |
[грудень. 18-е, 2006|07:20 pm] |
Те, що зараз надворі назвати зимою не виходить.
Це швидше дуже рання весна або осінь, яка заблукала і кричить в пустих коридорах: тут були люди, я їх знайду.
А саме восени і навесні я закохуюсь. Це додає сонця в цей спокійний і завмерлий туман.
Зараз я не закохалась, ну тобто в зовнішніх стосунках я не закохувалась.
Просто після кількох місяців гонки і повного забуття на роботі я цілі два дні жила однією душею з рідними людьми. Ні, не родичами. А дуже рідними по духу людьми.
А потім вихідні закінчились. І рідні люди поїхали "по русифікованих містах".
І тепер я по-справжньому сумую. Намагаюсь написати усім СМСки, подзвонити і повернути до себе.
Перед очима стоять рідні обличчя. А в вухах звучать голоси.
І постає питання, чи можна закохатись в 15 чи 20 людей одразу?
А ле питання видається риторичним доти, доки я не вийду з роботи і не порину в туман із моїм сонцем в душі.
І як одному розірваному серці може міститися сум, радість, діка і вовчий нічний плач за чимось незбутнім (незабутнім).
Про таке в сучасній прозі пишуть АААААААААААААААААААААА |
|
|
| Мой Д.Р. |
[серпень. 22-е, 2006|10:28 am] |
Мне сделали очень много подарков.
Позвонили люди, которых я была счастлива услышать.
Я теперь могу слушать музыку везде и много благодаря очень любимому человеку.
Днем было шумно, звонил телефон. И показалось, что весь город совсем не в отпусках. Вечером было очень тихо и интимно.
Я теперь уже взрослая. И очень хочется делать самое главное, лететь с расправлеными крыльями.
Спасибо, родные мои |
|
|
| Мы не маргиналы |
[травень. 4-е, 2006|08:14 pm] |
http://ru.indymedia.org/newswire/display/14709/index.php
Молодец, Тупикин.
Я уже не активистка, но словила себя на том, что у меня ассиметричные и дурацкие сферы социальной компетентности. Сорри за сленг.
Я очень беспокоюсь о вырубку лесо-парковых зон в киеве и лесов в Закарпатье, о затройках в заплавах, о махинациях с многодетным жильем, об оплате комунальных, о пилитике в отношении алкоголя, о табачной рекламе, о системе общественного здравоохранения, о миграциях и паспортах, ну и еще о массе животрепещущих жизненных вопросах. Не говоря уже о политически-экономических раскладах.
Но среди обычных людей (коллеги, далекие родственники) мне не находится достойного собеседника обо всем этом. Иногда мужчины лет после 40-50 пытаются показать компетентность. Но фактов у ниъх мало, все убежденность или зомбированность. Но говорить о политике они должны, гендер обязывает, они же формируют мнение жены и домочадцев.
А вот в шоу- и спорт-бизнесах я полный маргинал. Знаю 2-3 советских актера (типа Гурченко, но могу перепутать фамилии) и 1-2 зарубежных. Знаю до 10 певцов и до 5 групп из попсовых. О спорте знаю только его виды. Бабские разговоры поддерживать тоже трудно, хороших массажистов, парикмахеров, косметологов у меня в знакомых нет, в косметике и шмотках разбираюсь со скрипом.
Пропащий для поддержания разговора человек. Могу только о "веслом по морде".
Никто, наверное, научно не изучал специфическую покореженность сознания человека, который когда-либо боролся за права с властьимущими. Думаю, что для таких изменений не обязательно быть хроническим активистом, достаточно просто хоть раз написать жалобу на ЖЕК, незаконную застройку или приватизацию чего-нибудь. И довести эту жалобу до логического завершения (рассмотрение вышесточщими инстанциями, закон по коррупции и т.д.).
Когда вчера благопристойные соседи пришли ко мне подписи собирать по поводу незаконного закрытия младшей школы поблизости, и оказалось, что они хорошо изучили закон "Про звернення громадян..", и что они ходят по дворам и пристают к людям. И готовы идти до последнего, я очень удивилась. А причиной их активности стало не само закрытие классов, а жесткий ответ чиновника из РАЙОНО типа: "куда бы вы ни жаловались, отвечать мне. Я тут власть! И никто вам не поможет."
Чем хуже власть - тем сильнее сопротивление! |
|
|
| navigation |
| [ |
viewing |
| |
most recent entries |
] |
| [ |
go |
| |
earlier |
] |
| |
|
|
![[info]](http://l-stat.livejournal.com/img/userinfo.gif){kind=small}
dodoshka